"Давайте не будемо змагатися, хто з нас більший патріот", - такими словами голова обласної ради Ігор Олійник зустрів мої пропозиції до тексту звернення з приводу російсько-грузинської війни, яке приймалося 15 серпня на засіданні позачергової 23-ої сесії. Їх суть полягала у тому, аби внести до тексту уточнення, що після Грузії наступною жертвою Росії може стати Україна, та вимог до Президента України, Верховної Ради, Уряду, Ради національної безпеки і оборони активізувати процес виведення Чорноморського Флоту з території України, ліквідувати автономію Криму та особливий статус м. Севастополя, позбавити українського громадянства всіх осіб, що мають подвійне (а зокрема, російське) громадянство, забезпечити від російської агресії український інформаційний простір.

"Та й звідки Вам відомо, що саме Україна стане першою після Грузії жертвою", - перебив на півслові нашоукраїнський голова, наче й не слухав мій аналітичний виклад, наскільки ситуація в Криму подібна до тої, що змодельована російськими спецслужбами в Південній Осетії. І ніби так же ніколи не чув слів Президента України, сказаних в ефірі 5-го каналу: "Загрозу територіальної цілісності Грузії Україна сприймає як свою власну". Але ж сам зміст заяви вказує, що її готували в надрах нашоукраїнської фракції і на підтримку пропозицій Президента! Дивина, та й годі...

На вступі зазначу, що не збираюся встрявати у суперечку "патріотів", хто з них найпатріотичніший. Бо завше вважав себе українським націоналістом і добре затямив те розрізнення між патріотизмом і націоналізмом, яке подав наш славний краянин, автор Декалогу українського націоналіста Степан Ленкавський. Націоналіст на відміну від патріота не тільки любить своє, але й активно його захищає. А тому націоналізм ще називають "чинним", тобто дієвим.

Очевидно, присвятивши все своє життя жертовній боротьбі за Українську державу, пройшовши польські і німецькі тюрми та концтабір Освєнцім, взявши на себе тягар керівництва ОУН після смерті Бандери, Ленкавський глибинно усвідомлював те, що писав. А наскільки глибинно - підтверджує новітня історія України кучмівського періоду, коли маса українського "патріотичного" загалу з глибокою ненавистю сукала дулю в кишені ненависному режимові. Але... тільки в межах власної кухні!

До такої категорії "кухонних патріотів" належить, очевидно, і та екзальтована пані депутатка (до речі, чільний посадовець ще з кучмівської когорти), що з ненавистю шипіла мені в спину: "Ви підкладаєте бомбу! Ви провокатор! Скільки Вам платять?!". Звичайно ж, судячи по собі і навіть не підозрюючи, що захищати національні цінності та власну державу можна не тільки за матеріальні подачки.

Дивом дивуюся, як запально виступали нашоукраїнські колеги-депутати проти моєї пропозиції активізувати процес виведення з Криму Чорноморського флоту, який є основним фактором російської військової загрози нашій державі в цій частині України! Якщо вони називають себе українськими "патріотами", то така їхня реакція була б зрозумілою на пропозицію вивести з Криму, а чи (пофантузуймо) з місця базування на російській території український флот. Але захищати перебування російського флоту на українській території?.. Навіть, якщо він без погодження з українським урядом надсилає свої судна і військові підрозділи з території нашої держави для участі в бойових діях проти Грузії і мимо волі України втягує її у війну проти неї?.. І навіть, якщо із Секретаріату Президента та РНБО вже чути про якісь обмежувальні заходи супроти цього флоту та розглядається можливість заборонити повернення до Криму тих кораблів, що воюють проти Грузії?.. Напевно, я ніколи не зрозумію феномену такого "патріотизму".

"Ми не можемо ставити на голосування пропозиції, які суперечать Конституції України", - чую від президіального столу у відповідь на вимогу позбавити Крим автономії, а Севастополь - особливого статусу. Так, ніби в самій Конституції немає суперечності між положенням ст. 2 "Україна є унітарною державою" і розділом Х "Автономна республіка Крим". Або, нібито перебування на території України Чорноморського флоту Росії не суперечить положенню ст. 17 цієї ж Конституції "На території України не допускається розташування іноземних військових баз". Чи може закладене у проект рішення положення про вступ до НАТО не суперечить духові Конституції, яка включає у себе задекларований на початку Незалежності нейтральний статус України? І ніби північного сусіда теза про вступ до НАТО роздратує менше, аніж  скасування автономного статусу Криму?!

Ну, що ж це за безхребетність така і непослідовність?! Таж коли вже, панове "патріоти", кажете "А", то осміліться й на "Б"! Бо коли ставите питання про вступ до НАТО, то, напевно, знаєте, що в цю структуру не приймають країн із проблемними територіями. І якщо проблемною територією в Україні є Крим, то чому виступаєте проти заходів, які спрямовані на подолання цієї проблеми?! Чому суперечите самі собі? І що то за подвійні стандарти при трактуванні Конституції?!

В кінцевому підсумку, із названих мною пропозицій до тексту заяви ввійшли тільки вимоги про активізацію процесу виводу Чорноморського флоту з Криму, ліквідацію подвійного громадянства та захисту інформаційного простору України. І то завдяки тому, що в знак протесту проти систематичних коментувань, перекручувань головою обласної ради моїх пропозицій та схиляння ним депутатів (всупереч Регламенту!) не ставити їх на голосування я змушений був покинути зал засідань. Аж такий крок спонукав ряд депутатів стати на захист моїх пропозицій та прийняти проект звернення із цими уточненнями.

Але яким було моє здивування, коли опісля в пресі я ознайомився з деякими публічними документами моїх опонентів.

"Ми стурбовані і глибоко вражені тим, що відбувається. Бо за Грузією Росія може посягнути на Україну. Крим, Тузла, маяки, Керченська протока, намагання перешкодити розробці шельфу Чорного моря, небажання Росії провести демаркацію і делімітацію кордонів - усе це серйозна загроза Україні... А перебування Чорноморського Флоту РФ, який брав участь у військових діях, не може базуватися в українському Севастополі". Ви не повірите, але я зацитував опубліковане в івано-франківській пресі звернення постійної депутатської комісії Івано-Франківської обласної ради з питань інформаційної політики, свободи слова і ЗМІ. Тої, самої, що розробляла й проект звернення обласної ради. До речі, в її склад входять винятково члени фракцій НСНУ та БЮТ.

А ось вам уривок з іще однієї публічної заяви: "До зони конфлікту підійшли кораблі Чорноморського флоту Російської федерації. Це створює пряму небезпеку для України бути втягнутою у військовий конфлікт. Базування Чорноморського на території України є проблемою, що загрожує нам, українцям, насамперед. Флот чужої держави, який бере участь у військових діях, не може дислокуватися в Україні... Сьогодні намагаються розчленувати Грузинську державу, завтра такі зазіхання можуть повторитися і в Україні". Цього разу автором є "Івано-Франківська регіональна організація НСНУ".

Проаналізуйте ці витяги і поміркуйте, хіба вони не збігаються із моїми уточненням, що "наступною жертвою Росії після Грузії може стати Україна" та з пропозиціями про виведення Чорноморського флоту і скасування автономії Криму й особливого статусу Севастополя?  То чому вони отримали такий спротив від есенеушно-бютівської президії й керівництва їхніх фракцій. Що за подвійні спекулятивні стандарти - знаючи політичні уподобання виборців Прикарпаття, задурювати їх одними гаслами, а в офіційних документах боятися відійти бодай на два слова від тексту, погодженого на Банковій!?

То Вас, шановні, в депутатські крісла посадила Банкова, чи обирали прикарпатські виборці?! І чи не повинні б Ви, відображаючи політичні інтереси своїх виборців, серед іншого здійснювати й тиск на Банкову, аби розбудова України здійснювалася на самодостатніх, а не лакейських началах, породжених синдромом постколоніальної психології.

Олександр Сич

      депутат обласної ради,

         голова Івано-Франківської обласної організації ВО "Свобода"