 У березні минуло третє десятиліття від часу відходу у засвіти славного сина українського народу, мужнього воївника за українську державність, одного з організаторів і провідників ОУН Степана Сулятицького.
Народився він у багатодітній родині 24 серпня 1895 року в Середньому Березові Коломийського повіту, його родичі належали до славного роду березівської шляхти Сулятицьких гербу "Сас", що засвідчують нобілітаційні документи, датовані 25 травня 1846 року. Батько, Петро, був заможним раздою і непересічним знавцем прогресивних технологій господарювання, тож односельці довірили йому тривале, аж 13-літнє війтування. Тоді в селі почали будувати читальню "Просвіта", саме у цій господі зупинявся полковник УСС австрійський архікнязь Вільгельм Габсбург, знаний під ім'ям Василь Вишиваний (1895-1951), під час військового переходу через Карпати. Степан навчався у славній своїми педагогічними традиціями Коломийській гімназії, був на фронті Першої світової. Усвідомлюючи потребу військової організації української нації, 1918 року разом із побратимами 24-го піхотного полку повертається у рідні краї, очолює скорострільну сотню Гуцульського куреня, який створив Гриць Голинський. У кінці листопада 1918 року курінь у складі 400 стрільців відбуває на фронт, був самостійним військовим підрозділом і діяв на правах полку в 11-й бригаді УСС, а на початку 1919 року увійшов у новостворену УГА. За героїзм і мужність у баталіях під Львовом військовий міністр ЗУНР Дмитро Вітовський нагородив курінь найвищою відзнакою, і його було піднесено "до гідності лицарів". Влітку 1919 року курінь перейшов за Збруч і на безкраїх подільських просторах зводив бої як з московсько-денікінською білопогонною потугою, так і з більшовицькою напівкримінальноелементною червоною воєнщиною, зокрема з головорізами Котовського. У своїх мемуарах Степан Сулятицький писав: "По розбиттю і відступі вапнярської большевицької групи гуцульський курінь пішов на схід до містечка Ободівки ѕ На другий день наступали на місто Бершадь. За здобуття підступів до Бершаді курінь звів самостійно кількаденний бій не лише з піхотними большевицькими частинами, але й з кіннотою Котовського, який силою 500-600 шабель кілька разів наступав на наші позиції... Після визвольних змагань Сулятицький був інтернований поляками, згодом він переїжджає до Чехословаччини, вчиться у Празькому Карловому університеті на природничому факультеті, здобуває вчений ступінь доктора наук, однак, на переконання Степана, "чиста наука в умовах бездержав'я твоєї нації завелика розкіш", тож зразу ж стає членом УВО та Групи Націоналістичної Молоді, а з 1929 року - членом і одним із засновників ОУН. У 1938 році провід ОУН направляє його як одного із найдосвідченіших вояків на Закарпаття для організації молодої Української держави. А після відмови здатися на милість агресорам у березні 1939 року керував обороною м. Хуста колишній сотник УГА Степан Сулятицький... Після падіння Карпатської України він очолював військову референтуру ПУНу, брав безпосередню і кваліфіковану участь у створенні УЦК та Українського Допомогового Комітету в Кракові, був викладачем старшинської школи ОУН, постав харизматичною постаттю українського націоналістичного руху в Західній Європі. Саме авторитет Степана врятував від концтабірного пекла його шварра Миколу Сулятицького (чоловіка його сестри Анни), який потрапив у полон на польсько-німецькій війні. Микола у 1944 році пішов в УПА, був призначений до господарської служби, восени 1945 року під час облави з подиву гідною спритністю перед носом у карателів знищив господарську документацію, убезпечивши сотні сімей березунів від передчасного вислання за допомогу УПА... З початком німецько-більшовицької бойні Степан Сулятицький на чолі похідних груп прибуває до Києва, разом із Олегом Ольжичем формував адміністрацію міста, пропонував професора Величківського на посаду голови Української Національної Ради. Після війни був провідником ОУН в Західній Німеччині. Славна своїми патріотичними чинами родина провідника. Приміром, його рідний брат Михайло, член УВО, у 1923 році був запроторений репресивною польською адміністрацією у сумнозвісні "Брирідки". На суді, де його адвокатом був колишній комендант куреня УСС Степан Шухевич, Михайло навідріз відмовився спілкуватися польською мовою. А наприкінці 1950 року за співпрацю з УПА отримав 25-літній термін. Потім відзначав, що присуду не підписав, на суді і в таборах розмовляв виключно українською мовою. Стверджував, що москаль - як собака: все по-нашому розуміє, а сказати не може. Небіж Степана Мирослав Сулятицький - "Кривоніс" після старшинської школи, знаючи німецьку мову, працював на Львівщині зі своїм земляком - березуном, керівником партизанської контррозвідки Миколою Арсеничем. Саме їхніми зусиллями був викритий і ліквідований більшовицький розвідник-провокатор Микола Кузнецов. Згодом Мирослав очолив крайовий провід СБ Буковини. Поліг 1948 року. Близьким родичем Степана по материнській лінії був греко-католицький священик о. Василь Малкович (1898-1971), колишній старшина УГА, у 1944 році емігрував на Захід, був консесторіальним радником і деканом у місті Інгельштадт (Німеччина) і відправляв заупокійну панахиду на похороні Степана Бандери у Мюнхені (1959). Репресивна радянська машина будь-що намагалася дістати мужнього українського войовника, шантажувала родину. Скажімо, його небожа Олега Сулятицького, студента Івано-Франківського медичного університету, погрожуючи відрахуванням, змушували писати листи до стрийка Степана в Мюнхен (причому самі адресували і відправляли) з метою розсварити близьких людей, але їхні намагання були марними. ...Тужливими журавлями линули з чужини думи старого вояка до рідного краю, поневоленого кровожерливими чужинцями, та все ж свято вірив у перемогу української ідеї, в одержавлення її національно-визвольних потуг. З цими мріями і відійшов у кращі світи в березні 1978 року в Мюнхеніѕ Односельці свято бережуть пам'ять про свого славного земляка. Десять років тому відбулося урочисте вшанування пам'яті Сулятицького. Меморіальна плита на будинку, де він народився, гласить: "На цьому місці народився Степан Сулятицький, син Петра (1897-1978), сотник УГА, доктор природничих наук, кількарічний керівник ОУН в Західній Німеччині". Вічна Слава Героям! Микола Сулятицький Кандидат філологічних наук старший викладач кафедри українознавства ІФДМУ ГАЛИЧИНА |
