Яремче - місто-легенда, бренд, який став частиною асоціативного ряду: Карпати - автентика - відпочинок - краса... Натомість, нинішня яремчанська дійсність є повчальним прикладом самознищення ідеального курорту через брак його виваженої концепції.

Якщо вживати сучасні поняття, то місто Яремче - це справжній бренд. Бренд-легенда, який став частиною асоціативного ряду: рай на землі - Карпати - автентика - відпочинок - краса - Яремче. Натомість сьогоднішня яремчанська реальність може бути прикладом того, як відсутність виваженої перспективної концепції веде до самознищення можливостей ідеального курорту.

За свою столітню історію курорт Яремче пережив кілька концептуальних революцій. Спочатку він із невеличкого села перетворився на кліматичний і бальнеологічний курорт. На майже порожніх берегах Пруту з'явилися літні вілли, пансіонати, корти, пляжі, готелі, ресторани і бальнеологічні лікувальні заклади. Делікатне використання середовища заради оздоровлення давало шанс Яремчі стати карпатським Баден-Баденом, принаймні, до цього все йшло.

Радянський період різко змінив пріоритети. Замість ідеї вишуканого курорту виробили план перетворення містечка на центр доступного масового туризму для трудящих. Яремче набуло всесоюзного значення. Кілька десятиліть тут невпинно будували гігантні туристичні бази і піонерські табори, сотні тисяч туристів виходили звідси у кількаденні піші подорожі найближчими горами. Стара інфраструктура розпадалася. Але звинуватити радянських архітекторів і будівничих у відсутності концепції генерального плану аж ніяк не можна.

Третя революція відбулася у середині дев'яностих, коли вихід з кризи супроводжувався розвитком так званого зеленого туризму. Насправді від зеленого туризму залишилася тільки назва. Свої садиби дрібні приватні власники облаштовували у стилі кічової розкоші, страшенно далекої від автентики. Однак цей рух знайшов свого клієнта. Середній клас із міст охоче приїжджає сюди. Навіть напиватися, як і вдома, їм приємніше на карпатському повітрі, дивлячись на вертикальність ландшафту. Щільність і хаотичність міні-готеликів, які користувалися підтримкою влади, можна вважати головною ознакою міської стратегії тих років.

Нині у Яремчі відчувається початок нового періоду. Його визначає системне і безкомпромісне захоплення потужним східноукраїнським капіталом великих земельних ділянок під забудову у всіх частинах міста. Робиться це цілком офіційно, керуючись рішеннями міської ради, яка завжди бачить у пропозиціях певних інвесторів стратегічну користь для громади і розвитку улюбленого міста. Хоча саме це остаточно унеможливлює втілення хоч якоїсь міської концепції.

Гарною ілюстрацією до невизначеності нової ери є ситуація з ділянкою напроти самого міського уряду. Порожнє місце у центрі площею півтора гектара було віддано через проведений конкурс тим, хто цього місця просив, за суму, яка у шість-сім разів нижча від реальної ринкової. За це дисципліновано проголосували майже всі міські обранці (тут так прийнято, партійна більшість завжди голосує так, як їх проінструктують, часто навіть не потребуючи знати, про що ж ідеться).

Інвестор-переможець негайно обгородив територію, на якій збирається будувати великий "елітний" квартирно-офісний комплекс, високим парканом. За цим парканом опинилися також частина єдиного у місті публічного скверу і господарські території старої вілли, яку ще у повоєнні роки перетворили на багатоквартирний житловий будинок. Паркан підступив майже до стін будинку. А за огорожею - криниця, комірки, туалет. Надокучливі звертання мешканців непристосованого до нормального життя будинку, які не впевнені у своєму майбутньому, виглядають справжнім неподобством на тлі вдалого інвестиційного проекту. Тому ці люди чомусь переконані, що чогось доброго їм годі сподіватися.

Та й самому яремчанському брендові невдовзі може прийти кінець. Хіба що новим далеким панам набриднуть всі ці руїни, розбиті дороги, болото, бруд, сміття, зливи у Прут, кічові сувеніри, примітивні послуги, зажерливість без погляду у майбутнє, неперервний потік автомобілів, нудьга пиятик, шашликів і саун, відсутність парків, і вони, можливо, вигадають якусь свою концепцію карпатського Лас-Вегасу чи Давосу. Але тоді вже питання аборигенів буде навіть не третьорядним.

Тарас Прохасько

ГАЛИЦЬКИЙ КОРЕСПОНДЕНТ