У травні минулого року Андрій Данилко отримав дорогоцінну ікону від президента України за друге місце на Євробаченні. Є запитання до пана Ющенка: звідки ж взялася Божа картина у його колекції? З якого храму її привезли до столиці? З Львівщини чи Тернополя, Івано-Франківщини чи Буковини?

Нині надзвичайно широкого розмаху набуло розкрадання сакральних цінностей. Гендлярі та злодії, котрі гріють руки на нашій духовній спадщині, не гребують нічим. Повально чистять церкви, каплички, цвинтарі. Досить часто зникла річ згодом вигулькує на столичному "блошиному" ринку. Тут якраз і продають антикваріат, церковні ужитності тощо.

Наприкінці серпня 2005-го року в селі Устя Снятинського району щез іконостас. Прийшли люди святкової днини ни Божу службу - й очам не повірили. Пропав іконостас. Минулої служби ще був на місці, а тепер нема. Сільська громада зібралася на схід. Священнику поставили ультиматум - негайно повернути церковне добро. Понад тиждень божий слуга десь пропадав. Правда, додому повернувся з іконостасом. Такий був хеппі енд в Усті.

Тепер про іншу аналогічну оказію у селі Задубрівці цього ж району. Місцевий священник без дозволу громади продав 11 образів з іконостасу. Людей ошелешив і обурив вчинок духовного пастиря. Теж був схід прихожан. Отець Василь Захарук покаявся перед народом. Дав слово, що найблищим часом поверне образи. Понад рік минув. Обіцяне лихвар і досі не виконав.

Іконостас у воєнні роки врятували жителі Задубрівців під час пожежі, коли згоріла дерев'яна церква, збудована за Австро-Угорщини.

Отець Захарук каже, що виручив за продані образи коло восьми тисяч доларів. Вони, мовляв, майстерно підроблені. Фахівці-мистецтвознавці, добре обізнані з тим іконостасом, заперечують. На їхню думку, задубрівський піп покривив душею. Кожна ікона вартує вісім-десять тисяч доларів. Можливо, й більше.

Зниклий іконостас досі розшукують. А проти того, хто найактивніше бореться за його повернення, хотіли навіть порушити кримінальну справу. Пана Матійчука звинувачували у наклепі. Справа завершилася повним "швахом". Слава Богу, що не все правосуддя куплене. Зрештою, про який наклеп може йти мова, коли отець Захарук визнав свою провину перед людьми.

Нині храми Покуття оновилися майже на 80 відсотків. Частину капітально відремонтували. Поміняли й образи. Нові ікони здебільшого не мають жодної художньо-мистецької цінності. Чого не скажеш про старі. Їх спроваджують на всякі склади у дзвіницях і каплицях. Тому не є таємницею за сіма замками, що тепер деякі отці гендлюють раритетними образами. Судячи з візиту Снятинського владики пана Марусяка до Задубрівців та його розмови з тамтешнім віруючим людом, таке благословення отці-гендлярі отримують.

А як дивиться на це районна влада? Згідно зі статею 54-ю Конституції України вона повинна стежити за збереженням наших духовних цінностей. До них належать й старовинні ікони, інші церковні ужитності. Але... Сільський голова Задубрівців Василь Болембах ніби засвідчив отцю Василеві факт продажу частини іконостасу. Та як? І досі ніхто не відає, звідки прибули до села купці.

Пора згадати про дивні збіги. Романа Білика затвердили головою Снятинської райдержадміністрації на початку 2005-го. У серпні цього ж року в Усті зник іконостас. Згодом те саме сталося у Задубрівцях. Знаючі люди стверджують, що гендлярі сакральним давно гострили зуби на задубрівський іконостас. Добратися до нього, придбавши за безцінь, змогли лише за головування в районі Романа Білика.

На Снятинщині добре відомо, що він до безтями закоханий у старовинні раритетні речі. Ще задовго до нинішньої посади, коли Роман Павлович завідував дитячим відділенням Заболотівської лікарні, його знали постійні відвідувачі київського "блошиного" ринку. Щось він там скуповував, перепродував. Тепер снятинський очільник здебільшого "тусується" на ринках у Чернівцях, Коломиї, де якраз торгують старовинними дорогоцінними виробами.

Подейкують, що це захоплення і зблизило Р.Білика з В.Ющенком. Віктор Андрійович тоді був нардепом України, очолював "Народну Україну". Роман Павлович керував її місцевою структурою у Снятинському районі.

Після того, як В.Ющенко став президентом, то через певний час призначив Р.Білика головою райдержадміністрації. Недоброзичливці, передусім, мабуть, заздрісники Романа Павловича, плещуть повсюдно язиками, що тримається на цій посаді він лише тому, що постачає до "царського двору" цінні старовинні речі. Ікони, монети. Економіка району, колись потужне сільськогосподарське виробництво зійшли на пси. Нинішній його керівник так переймається цим занепадом, як кобила, котра воза перекинула. Усе йому сходить з рук. Іншому давно б дали б під те місце, на котрім сидять...

Якось зізнався Р.Білик, що снятинець Михайло Л. знайшов стару монету. Зачастив до щасливця. Просив продати знахідку. Платив аж ... десять доларів. Добра, мовляв, ціна. При цім наголошував: не для себе старається, а для самого президента. Та цікавився у пана Л: "Ти що, не поважаєш нашого Віктора Андрійовича?". Михайло відповідав резонно: "Президента поважаю, але й свою думку маю". Хочу знати правду, що це за річ, звідки тут взялася, яка її справжня цінність. І довідався. Покупця теж знайшов. Той заплатив за староримську монету стільки, що панаві Михайлу вистачило грошей на навчання онука у вузі. І хату гизифікував.

Не будемо ворожити: намагався придбати Роман Павлович монету для себе чи президента. Так зробив Віктору Андрійовичу ведмежу послугу.

2004 року Р.Білик очолював штаб "Нашої України" у Снятинському районі. Коли на майдан з'їхалися помаранчеві "революціонери", покутський народ теж не дрімав. Продуктами, одежею, коштами допомагав. Згодом, під кінець 2005-го, місцева районка опублікувала фінансовий "щоденник помаранчевої революції". Підписав його і Р.Білик. Документ засвідчив, що пожертвували жителі району на потреби майдану майже 70 000 гривень. Деякі соратники Романа Павловича кажуть, що зібрали грошей утричі більше. Можливо, саме й тому з'явився на світ божий фінансовий щоденник, а не звіт.

Р.Білик і досі грає, як говорять покутяни, великого кіна. Такого патріота вдає з себе. Але... 14 жовтня на честь 65-річчя УПА у Заболотові відкрили музей визвольних змагань. До селища тоді приїхали гості з обласного центру, Львова. А районний голова проігнорував. Він був чи не найбільшим противником такої установи. Аби не допустити його відкриття, часто проводив відповідні розмови із селищним головою Іваном Танюком, нинішнім директором музею Ольгою Заграновською. Селищем ширилися чутки, що відкриття голова райдержадміністрації Роман Білик не допустить, бо мав інші плани на це приміщення. Хотіли відкрити тут чи то фітнес клуб, чи масажний зал із сауною.

Мирослав Никифорук