Останнім часом проти ВО "Свобода" активізувалися провокаційні випади. Аналіз їх проявів на всеукраїнському та місцевому рівні вказує на системний характер та єдиний спрямовуючий центр дії. Привертає увагу, що їх посилення відбувається в міру зростання авторитету партії. Хто, скажімо, може пригадати якусь негативну інформацію проти ВО "Свобода" в івано-Франківській місцевій пресі ще декілька роки тому? Єдине, чому дивувалися знавці політичних кулуарів та місцевих барів, наскільки витривалою була печінка в тодішнього обласного чільника партії Ярослава Свелеби - специ від служби "глибокого буріння" дисципліновано, мов на посту, змінювали один одного в застільних баталіях з ним, а він в гордій самоті стійко тримав удар...

Сьогодні ж, коли ВО "Свобода" після виборів 2007 р. є третьою за впливом партією області, негативи посипалися, мов із розв'язаного міха злого чарівника! Не так вже й важко прорахувати, хто виступає під його маскою. Наприклад, місцевим журналістам добре відомо, що передноворічну прес-конференцію для "козачка" Т. Боднара організував Я. Свелеба, що сьогодні належить до УНП, яка входить до блоку НУНСО, а подані ними матеріали з розлогими коментарями в газетці "Вечірній Івано-Франківськ" опублікував скандально відомий задупельник (від слів "отримати по заслугах шпіц в дупу") депутат обласної ради від БЮТ Зіновій Бойчук.

Тож, як і в недавніх виборах, ці нібито конкурентні олігархічні об'єднання єднаються у прагненні позбутися з арени політичної боротьби такого ідеологічного конкурента, як ВО "Свобода". Як і тоді, вони неспроможні вийти на відвертий світоглядний поєдинок, але є майстрами чорного піару.

Гідну кампанію їм складає і Віталій Цапович з так званої "партії ОУН". Наголошую "так званої", бо жодного відношення до історії, організаційної тяглості чи кадрів знаної в українській історії ОУН ця структура немає.

Як відомо, ОУН була створена у 1929 р., після смерті її Провідника Євгена Коновальця і під дією зовнішніх провокаційних чинників у 1939-40 рр. розпалася на дві частини, популярно знані як ОУН-бандерівська та ОУН-мельниківська. В 1953 р. на еміграції від першої під впливом майстерно спланованої провокації радянських спецслужб відкололася група, що назвала себе ОУН (за кордоном), більше знана  як "двійкарі". В свою чергу від ОУН-мельниківської вже в 2005 р. відкололася група під керівництвом П. Дорожинського, що назвала себе ОУН-державниками.

Жодного відношення до такої оунівської генеалогії не має угрупування, що назвало себе "політичною партією ОУН" і до якого належить В. Цапович. Їхня спекуляція славним іменем ОУН це, за аналогією те ж саме, що завтра будь-яка група бомжів може назвати себе ще одним "Рухом", УНП, КУНом тощо, не маючи жодного відношення до цих партій.

Це угрупування виникло в 1993 р. на противагу створюваному тоді ж ОУН-бандерівською КУНу. На тому етапі його діяльність полягала в брутальній критиці обох цих структур. Ніхто не вилив стільки бруду на тодішню Голову ОУН та КУН Славу Стецько, як ОУН(вУ). Дивно, що в своїх публікаціях нині В. Цапович вже залицяється до місцевих чільників КУНу. Від чого б то? Бо Славу Стецько змінив Олексій Івченко? І текпер з єдиного центру здійснюється спрямовуючий вплив?..

Однак, ні порпання в чужій партійній білизні, ані привласнення перевернутого догори дригом знаку ОУН так і не принесли популярності ОУН(вУ). Невдовзі в цьому середовищі розпочалися взаємні звинувачення у зрадництві й провокаторстві, виключення, публікації заяв про недійсність печаток, керівництва тощо. Найдосвідченішому аналітику важко прорахувати, скільки разів це угрупування кололося та хто і в якому із них був керівником. В 1998 р. його очолив колишній політв'язень Іван Кандиба, який деякий час мав контакти з ОУН-бадерівською, але ніколи не був її членом.

Після смерті І. Кандиби, а особливо після приходу в ОУН(вУ) Романа Козака, воно явно починає виконувати замовні ролі в політичних сценаріях, а зокрема і в парі з подібним собі "НРУ за єдність" Б. Бойка. Перед президентськими виборами 2004 р. в ньому ж появилася особа з відповідною репутацією - Адрій Чорновіл. Очевидно, в когось були технологічні плани використати його в ролі кандидата на пост Президента. Однак тендер на виконання замовлення "Пане Ющенко, Ваша дружина американська шпигунка!" виграв таки Р. Козак. Як технічний кандидат, він поряд з Д. Корчинським, О. Базилюком та Б. Бойком забезпечував виборчі комісії членами та спостерігачами у користь В. Януковича. Від його ж імені масовими тиражами видавалися антиющенківські листівки, плакати та двохмільйонний тираж "Меморандуму российского клуба" на підтримку В. Януковича. Цікаво, що після Помаранчевої Революції Р. Козак працював на чільній посаді в одному з державних комітетів уряду Ю. Тимошенко. Невже за перераховані "заслуги"?

Подібними "подвигами" на місцевому політичному поприщі прославивися і В. Цапович, "бойовий побратим" Р. Козака. В часи найчорнішої кучмівської реакції, коли всі впливові політичні сили області пішли в глуху опозицію до режиму, В. Цапович був завсідником  опереткової тусовки нібитополітичних партій при губернаторові М. Вишиванюку і регулярно спускався з ланца в місцеві ЗМІ тоді, коли потрібно було під мильним прикриттям "ОУН(вУ)" заперечити антирежимний виступ якоїсь із націоналістичних формацій. В період Помаранчевої Революції йому на Прикарпатті була відведена не менш вагома роль, аніж Р. Козакові на всеукраїнському рівні - він в судовому порядку намагався заперечити результати президентських виборів у п'яти прикарпатських виборчих округах. Очевидно, що ці дії були на користь В. Януковича.

Відбувшись недовгим переляком, В. Цапович знову висунувся із глибокої нори, бо вчергове його послуги знадобилися сильним світу цього. А оскільки "сильними" тепер є "помаранчеві", то вже не проти них, а для них. І політичні тумби та паркани Івано-Франківська зарясніли філіпіками на користь "українського націоналіста" В. Анушкевичуса, а його власна газетна рептилька В. Цаповича та місцева преса брутальними нападками на ВО "Свобода".

То хто він, Віталій Цапович і якими мотивами керуються в одній із ним упряжці Я. Свелеба, Т. Боднар та іже? Нехай судять самі читачі.

Олександр Сич

Голова Івано-Франківської обласної організації ВО"Свобода"