Народний артист України, викладач, телеведучий, багатодітний батько, дідусь, улюбленець публіки, продюсер та президент власної театральної компанії - усе це Богдан Бенюк. Минулих вихідних він побував на рідному Прикарпатті. З відомим актором зустрівся наш кореспондент.

Пане Богдане, кажуть, що нещодавно Ви були десь у Марокко - чи то на гастролях, чи то на зйомках...

Так, у Марокко я справді був. На запрошення москвичів узяв участь у зйомках фільму "Кандагар-екіпаж". Зйомки тривали два місяці, до 17 липня. Я знімався в чудовій місцині, яка нагадує Афганістан. Адже фільм про афганські події. Він побудований на історичних реаліях. Ідеться про авіаційний екіпаж, який 1995 року потрапив у полон до моджахедів у Кандагарі. Десять місяців вони були в полоні, а потім утекли цим самим літаком.

На початку листопада я їду до Туреччини на зйомки початку цього фільму, і вже наприкінці листопада в Москві ми завершимо цю роботу в павільйоні. А наступного року в травні фільм вийде на екрани. Це повнометражна картина, у якій беруть участь гарні відомі актори: Володимир Машков, Олександр Балуєв, Андрій Панін та Олександр Голубєв.

Днями на телевізійних екранах Вас мали змогу побачити в ролі Утьосова в серіалі "Ліквідація". Чому про цей невеликий епізод так багато говорилося в Інтернеті?

Тому що мова йшла про 12-серійний фільм, де я дійсно зіграв роль Леоніда Утьосова. А в "Ліквідації" мене запросили на епізодичну роль, де необхідно було зіграти цього співака. А той 12-серійний фільм має назву "Я песне отдал все сполна". Виглядає на те, що гуцул буде Утьосовим тепер на все життя (посміхається).

Якою є ситуація зараз у Національному театрі І.Франка? Ваше протистояння з художнім керівником Богданом Ступкою продовжується?

У творчому колективі це не протистояння. Це різні позиції в підході до творчості. І позаяк в Богдана Ступки своє бачення шляхів розвитку творчості, то в цьому процесі має бути й опозиція для того, щоб розвиватися. Бо інакше, якщо всі будуть однодумцями, то такий одностайний колектив проіснує недовго. Це якраз проблема багатьох театральних колективів в Україні, коли в них немає міцної керівної вертикалі і, відповідно, немає сильної опозиції.

Який стан справ зараз у театральній компанії "Бенюк і Хостікоєв"?

Відразу скажу, що будь-яку справу, якою я займаюся, роблю з величезним задоволенням. Мені це повинно подобатись, інакше немає жодного прогресу. Підтвердження цього - наша театральна компанія. Зараз якраз святкуємо 125-ліття з часу створення першого українського мандрівного театру. Ми своєю компанією продовжуємо цю традицію. На жаль, нас ніхто не підтримує, хоча ми на це сподівалися. Поки що ми в гордому одному екземплярі. Наші вистави є успішними. І я вбачаю велику значимість у тому, щоб продовжувати нашу роботу далі. Адже зробити одну виставу - це найлегше. А утримувати цю високу планку далі, робити нові, ще кращі постановки, їздити на гастролі - цей процес дуже і дуже складний. Нам поки що це вдається. Видно, така Божа милість над нами.

Ваш головний меценат, фармацевтична фірма "Дарниця", має зараз проблеми з рейдерами. Чи вплинуло це на допомогу Вашій театральній компанії?

Це дивні речі, які відбуваються в нашій державі. Є дійсно рейдерський напад на фармацевтичну фірму "Дарниця". З цим не можуть собі дати ради ані правоохоронні органи, ані прокуратура. Виявляється, що будь-який районний суд може перевернути життя будь-якому порядному українському бізнесменові і його підприємству. Головне, щоб були нахабні хлопці з волохатими руками, які захоплять підприємство.

Так, надвірнянський районний суд може винести рішення, що на донецькій успішній шахті керівник неправильно працює. Ми з хлопцями приїжджаємо, захоплюємо її, приватизуємо. І все начебто гаразд. Така схема діє зараз по всій Україні. Так, зараз "Дарниця" потерпає від рішення якогось провінційного суду в Черкаській області. Підприємство в облозі. А нагадаємо, що його керівник Володимир Загорій - голова меценатів України. Він зараз спонсорує національний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. У ньому беруть участь усі школярі України. Отож, це людина, яка допомагає не лише нашій театральній компанії. Він та його підприємство люблять Україну не на словах, а до глибини власної кишені. Зараз їм треба допомогти, оскільки керівництво держави заплющило на цю проблему очі. Цьому сприяють наші недолугі політики, яким давно вже пора покинути політику і їхати садити картоплю на власних городах.

Які новинки пропонуватиме глядачам Ваша театральна компанія?

Поволі готуємо прем'єру шекспірівського "Отелло". Також записуємо звукову частину прем'єри "Запорожця за Дунаєм". На це все потрібні великі кошти. Але половину роботи вже зроблено. Тому завершимо її якнайближчим часом. "Запорожець за Дунаєм", зокрема, повинен підтвердити, що українське завжди залишається сучасним. Не кажу, що ми запорожця переодягнемо в джинси. Треба лише змінити дух, темпоритм цієї постановки. Він повинен відповідати сьогоденню.

У театрі Франка, де я працюю, планується постановка "Гаргантюа і Пантагрюеля", "Дон Кіхота", а також однієї з п'єс Гоголя. В усіх буду задіяний. Це також перспективи, роботи, що вже розпочаті.

Що нового очікувати від Вас у кіно?

Коротко. Плануємо з однодумцями зробити фільм про бій студентів під Крутами. Відтак - фільм про зародження Української повстанської армії. Це дуже потрібно зараз для українців. Саме такі фільми промовляють до сердець глядачів. Ця ніша не заповнена.

Я розказав тобі зараз багато-багато різних речей. А сам думаю. А як же діти, сім'я, внуки? А ще котів у мене стільки є. Це просто страшне (посміхається). Хочеться так багато встигнути, але намагаєшся робити бодай те, що найкраще виходить.

Відразу згадаю про свою битківську школу. Домовився з міністром освіти про включення її на фінансування, маю на увазі добудову наступного року. Допоможе фінансово також облдержадміністрація. Мушу й про це подбати. Це ж моє рідне село. Сподіваюся, що все вдасться. А поки що діти ходять у дві зміни за багато кілометрів. Біда.

Ви ніколи не стоїте осторонь суспільного життя. Це свідомо обрана позиція?

Я публічна людина. Є багато людей, яким я подобаюся як артист. А є такі, яким не подобаюсь. Це закономірно. Так і в кожній справі, не лише в мистецтві. У цьому житті я займаю нішу українця, який повинен тягнути за собою інших людей, показувати їм приклад. Тут нічого геройського немає. Так мені на долі написано.

 Іван Костюк

ГАЛИЦЬКИЙ КОРЕСПОНДЕНТ