Сьогодні відомий археолог Тарас Ткачук розповідає про одну з найунікальніших знахідок на Галичині - мідну сокиру, яка датується 2 тис. років до н. е. і належить до межановіцької культури епохи бронзи. Власне, ця культура раннього бронзового віку займала значну територію Центральної та Східної Європи, а її носії населяли і теперішню Галичину. Це часи Хаммурапі у Вавилонії, Середнього царства в Єгипті, пізнього Єрихона в Ізраїлі.

Якщо сама вислобушна втульчата сокира подібна до сокир місцевостей с. Дерев'яного (Хмельницька обл.) і Будапешта Обуди (Угорщина), то два золотих вкладиші в її провушині мають аналоги в європейських культурах цього часу.

Яким чином Ви натрапили на неї?

Цю сокиру знайшов місцевий житель села Межигірців Галицького району Юрій Заєць, який виявився любителем старожитностей. Спочатку, дякувати Богу та йому, він приніс її в Івано-Франківський краєзнавчий музей, де я був випадково з колегою. Як сокира, так і вкладиші викликали запитання. Я пішов у банк, і чоловік зробив мені їх хімічний аналіз - з'ясувалося, що вкладиші зроблені з чистого природного золота, а сокира - з міді.

В Україні немає регіональних центрів, які б займалися виключно аналізом археологічних артефактів точними науками?

На жаль, немає навіть у Києві. Археологам у цьому допомагають фізики або хіміки...

Як тривала далі ця детективна історія?

Я розповів Юрієві Ільковичу про аналізи і віддав йому цю сокиру із втулками, які виявилися кульчиками. Через деякий час Національний заповідник "Давній Галич" у порозумінні з Києвом придбав її у пана Юрія. Не побоюся гучних слів - це стало великим надбанням у скарбницю національної спадщини України. Таких аналогів в Україні поки що більше немає.

Яким чином так добре збереглася ця знахідка?

У Галичині є грунти, які дозволяють зберегти такі речі в доброму стані, серед них - грунти села Межигірців.

Це було поховання чи щось інше?

Найімовірніше - це ритуальний скарб. Часто скарби сприймають у контексті дарування богам, потойбічному світові предків, як і пов'язані з ними прокляття тих предків. Саме в такому сенсі слід, напевно, і розцінювати цей скарб, на який натрапив пан Юрій Заєць. Тобто як ритуальний крок, як зв'язок із потойбіччям.

Яке було призначення цієї сокири?

Швидше за все це церемоніальна річ. Людина, яка ходила з нею і, можливо, одночасно носила у вухах кульчики, виокремлювалася серед загалу, і це був радше елемент престижу.

Де виливали цю сокиру?

Напевно, було джерело міді, яке ймовірно європейське, хоч поклади міді є і на території України  це Великий Мідск на Волині, золото найближче - у Трансильванії у якої були постійні контакти з нашими землями.

Куди б можна було зачислити зазначену археологічну культуру?

Всі археологічні культури західної України - європейські. Тобто вони мають продовження далеко за межами нашої країни: в Угорщині, Словаччині, Чехії, Польщі.

ПМ. Тарас Ткачук народився у м. Львові 1960 року, закінчив кафедру археології Київського університету. Відтак - аспірантура в інституті археології, кандидатська, численні експедиції, наукові конференції та міжнародні проекти. Його двотомна книга про трипільські знаки - наразі єдиний найповніший компендіум (виклад) з трипільської знакової системи. Він - один із провідних науковців з трипільської культури.

Роман Івасів

ГАЛИЧИНА