 Ми знову перед вибором... І помилятися (вкотре!) вже не можна. Нікому. Нізащо. Ні за яких обставин... Безталанна моя Україно! Люцифер заповзявся в рік Свині нагодувати тебе обіцянками, а ними, як відомо, ситий не будеш... Обіцянки зростають разом із цінами, і люди, котрі працюють у сфері культури або перебувають на "творчих хлібах" (якщо такі ще десь є), відчувають це особливо гостро.
А чому так погано живе українське село?.. Щоб відповісти на це питання, треба подивитися на все здалеку. Скажімо, у тій же Америці ніхто не буде вирощувати картоплю там, де вона не родить. Давно визначивши можливості й примхи ррунтів, тамтешні фермери мають так звані "кукурудзяні" й "картопляні" штати. Якщо в якомусь штаті родить кукурудза, - картоплю там не садять. Невигідно! Зате інші штати можуть засипати картоплею всю західну півкулю! У нас же ігнорують дані самої природи, і від цього потерпає суспільство. Мабуть, лише ми на родючих ррунтах будуємо котеджі, вілли, багатоповерхівки, а на пісних - садимо картоплю... Дітей, схильних до гуманітарних наук, влаштовуємо в технічні ВНЗ або "робимо" з них лікарів. На естраду пхаємо тих, котрі не мають голосу, а талановитих після закінчення школи відправляємо чорноробами до Європи, бо гроші вирішують все... А тим часом голландці засипають нас квітами, вирощеними на "хімії", американці годують "ніжками Буша"... і т. п., а ми не маємо ні новітніх технологій, ні гідності... Чому? Та тому, що "вся історія України - це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад" (О. Ольжич), а вслід за цим завжди йде панування чужинців над Україною... Доки триватиме ця боротьба і як складеться наша доля - покаже час, а точніше - конкретна дата - 30 вересня. Істина - ось фундамент, на який повинен спиратися і керівник церкви чи парламенту, і рядовий громадянин. інакше всі наші потуги стануть черговою fata morganа. Надія Дичка ГАЛИЧИНА |
