 Про цю людину писали багато видань, зокрема й українські за кордоном. Ось як описав одну із своїх зустрічей з нашим героєм, яка відбулась наприкінці 40-х років, письменник і публіцист Олег Лисяк: "Я зобачив незвичайну постать, яка звертала не лише мою увагу, а й увагу багатьох людей, - це був високого зросту чоловік, в чорному гумовому плащі й спортивному кашкеті з малою валізочкою в руці. З-під кашкета гляділи жовто-блакитні очі, а п'ястук, що в ньому тримав великан рукоять валізки, знаменував незвичайну силу".
Осип Хома. Навряд чи про нього щось знають сучасні українські фахівці з боксу, не кажучи вже про широкий загал. А Осип свого часу боксував на найпрестижніших майданчиках Америки й Європи, перемагав олімпійських чемпіонів й американських професіоналів! Гайдамака-вар'ят", для якого була тісна Східна Європа Осип (або Йосип) народився 1917 року в Відні, але незабаром його родина переїхала до Станіславова (тепер Івано-Франківськ). Якщо пересічна дитина росте, так би мовити, в пропорції один до одного, набираючи за календарний рік певні біологічні можливості, то Осип за рік "виконував" трирічну норму росту. В 13 років уже виглядав ледь не 20-річним парубком. А ще за кілька років це вже був понад двометровий велетень з вагою, що перевищувала центнер. Підростаючи, Осип незчувся як у провінційному й затишному Станиславові йому стало тісно. Місцевих борців і боксерів він буквально втомився перемагати. Тут у нього суперників не було. "Може, Львів?" - подумав якось. Але галицька столиця також не змогла вдовольнити амбіцій молодого боксера. У Варшаві під Осипом упав чемпіон Польщі в усіх вагових категоріях Пілат. У середині 30-х Хома виходив на ринг проти найкращих ваговиків Європи - таких, наприклад, як олімпійський чемпіон 1936 року, представник "вищої раси" німець Герберт Рунге. Будапешт, Відень, Берлін, Варшава - практично в кожній європейській столиці Осип проводив боксерські поєдинки і зазвичай ставав переможцем. Але переважна більшість цих змагань мала неофіційний характер. Панська Польща аж ніяк не хотіла мати власним репрезентантом "гайдамаку-вар'ята". Проте рівних Осипові в Східній Європі не було. Йому знову стало тісно. Так він опинився в портовому місті Гданську, звідки одна дорога - на корабель. Причал замість рингу Чи варто казати, що незабаром Осип Хома став чемпіоном усіх портів, куди його заносила доля! Сам Осип сміявся, що він, напевно, єдиний українець, якому своїм кулаком вдалося скривдити представників чи не всіх народів та націй. Ясна річ, відвідини столиці світового боксу - Нью-Йорка мали особливе значення для Хоми. 24 рази опинявся він тут. Спершу на нього ніхто не звертав уваги. Звичайний портовий боксер. Велетень? Ну то й що? Бачили ми таких! Але незабаром про Хому заговорили. Він таки пробився на професійний ринг. Осип нокаутував американського чеха Гавлічка, і його закидали пропозиціями. Але Хома мав зв'язані руки - відповідно до контракту з судновласниками він мусив ще півтора року міряти океанські простори. Битися міг лише під час стоянок його судна в нью-йоркському порту. Не в нокауті, але в полоні Врешті-решт улітку 1939 року Осип Хома підписав контракт з відомим бостонським менеджером Гудменом, а його тренером став восьмиразовий чемпіон світу (1917-1925) знаменитий Бенні Леонард. Але Осип мав здійснити ще одне, останнє, плавання. Порозумілися, що за два-три місяці він приїздить до Америки і повністю віддається боксові. Повертаючись до Європи, Хома, звісно, не знав, що його там чекає, а був сповнений рожевих мрій про майбутнє. Думалося, що за кілька місяців він надіне боксерські рукавиці й продовжить свою професійну кар'єру. Але, ступивши на твердий грунт Гданська, Хома відразу потрапив у тенета мобілізаційної військової комісії: Польща готувалася до війни проти Німеччини. Все скінчилося за якихось два-три тижні. Польська держава задихнулась між двох мілітарних гігантів, що перли із заходу та сходу. Осип потрапив у німецький полон. За кілька тижнів після того, як дізналися, хто він є, Хому звільнили. "Як діяти? Вертатися до зайнятого більшовиками Станіславова? Вирушати до Америки?" - запитував себе Осип. З'ясувалося, що жодної можливості перетнути "атлантичну калюжу", як він називав цей океан, практично не існує. В СРСР йому нічого було робити, тим більше, що Осип уже знав, що там ліквідовані всі спортивні товариства, які мали у своїх назвах слово "українське", до нього також долинали чутки про те, як там трактують полонених вояків польської армії. Отже, Осип залишився в Польщі, точніше, на тій території, що залишилася від неї (офіційна тогочасна назва - генерал-губернаторство). ОУН-"Галичина" - Сибір Від 1939 року Осип активно контактує з українським підпіллям (ОУН) і, користуючись своєю можливістю щодо вільного пересування, виконує різні доручення, здебільшого кур'єрські. З початком радянсько-німецької війни Осип опиняється у Львові. 1943 року він зголосився добровольцем до дивізії СС "Галичина". Відбувши кілька вишколів (старшинський та артилерійський), Осип у червні 1944-го разом із дивізією опиняється в оточенні під Бродами - так званому Бродівському котлі. Проривається з оточення, дістається Львова, але в його околицях таки потрапляє в радянський полон. За два місяці Осип уже в Сибіру, з якого, як відомо, можна втекти тільки в Сибір. Наприкінці війни радянське керівництво подекуди толерувало тих військовополонених німецької армії, які були громадянами довоєнної Польщі, аби ті стали до лав війська червоної Варшави і чиє створення проектувала Москва (це правило не поширювалося на громадян Польщі тих територій, які в 1939 році захопив Радянський Союз). То був єдиний спосіб вирватися з полону. і Хома ним скористався. Але польські комуністи так і не дочекалися нашого велетня. Опинившись у рідних краях, Осип утік. Бунчужний поручник на псевдо "Боксер" За кілька тижнів він уже на Лемківщині, в лавах Української Повстанської Армії під керівництвом командира Степана Хрона (Стебельського). Тут він став бунчужним поручником і мав псевдо "Боксер". Повстанська громада була дуже втішена приходом Осипа, про якого багато хто був начуваний ще десять років тому - від часу, коли він був королем варшавських рингів. Хому часто запитували щодо власне боксу, чи не думає він вирватися з цього пекла й згадати про старі часи. Америка ж, мовляв, чекає. На це Хома відповів: "Най чекає... Отут мій бокс. Дасть Біг, ще під нашим прапором на ринг вийду". Упівець Олекса Конопадський у своїх "Споминах чотового Островерха" так змальовує Осипа Хому: "Бунчужний поручник "Боксер" - справжній велетень. Їв мало, але часто, щопівгодини. Любив співати голосно, хоч не мав ні голосу, ні слуху. З нього був дуже добрий артилерист і мінометник". Наприкінці 1947 року Осип пробився з однією з похідних груп УПА до Австрії, виконуючи завдання командування "нести в світ правду про події в Україні". Похід тривав три місяці - через Польщу й Чехословаччину, які разом з СРСР підписали договір про спільну боротьбу проти УПА. Половина відділу Хоми до кінцевого пункту призначення не дійшла. Тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз... У Відні Хома знову одягає свої боксерські рукавиці і здобуває кілька перемог. Згодом переїздить до Західної Німеччини й бере участь у своєрідній олімпіаді "переміщених народів". То були українці, поляки, естонці, словаки, угорці, литовці... Проти Осипа ніхто не наважувався вийти на ринг. Так він і став чемпіоном "гнаних народів" без жодного бою. За легендою, в Німеччині під час так званого "скринінгу" (допиту-переслуховування) він зустрів свого промоутера. "То ти є український партизан? - не було меж здивуванню американського майора. - Я ж хотів з тебе чемпіона світу зробити! А ти тут сидиш, партизане. Вісім років минуло... На початку 50-х років Осип Хома таки опиняється в США. Бокс? Коли тобі за 30 і ти виснажений війною, партизанщиною, одним і другим таборами, полоном, бути реалістом не завадить. Осип знаходить (він уже був одружений) тихе місце - управителя маєтку якихось багатіїв. Процитуємо Олега Лисяка: "Востаннє я бачив Осипа два роки тому, коли я відвідав його під час вакацій. "Знаєш, - говорив Хома, - я переїхав так багато світу, бачив Полярну зірку і Південний хрест, знаю як то там, за Уралом, сонце сходить і як виглядають тропікальні джунглі, а все-таки, хоч непогано нам і тут, в Америці, я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз. От хоч би поглянути на наші сторони й показати їх дітям. Чи дозволить нам Бог побачити ще раз нашу землю?". Осип Хома загинув внаслідок трагічного випадку в шпиталі після операції. Було це 30 квітня 1958 року. Шановний читачу! Мабуть, тебе зацікавила історія українського спортсмена-патріота Осипа Хоми. Можливо, серед наших земляків ще колись були приблизно такі люди, і якщо хтось знає про них, зокрема зі старшого покоління, напишіть до редакції. Богдан Драгоморецький ГАЛИЧИНА |
