В це красиве й суворе карпатське високогір'я на Долинщині з чимраз ширших теренів України піднімаються українські патріоти і подвижники національної ідеї, щоб вшанувати пам'ять героїв старшинської школи "Олені" та крайового провідника ОУН-УПА Ярослава Мельника "Роберта", які вершили великий подвиг у пору національно-визвольної боротьби.

Вже традиційно кожного літа, починаючи з 1988 року, в першу неділю після свята верховних апостолів Петра і Павла, цей мальовничий куточок Карпат збирає незвичних прочан. Вони приїзджають сюди, щоб віддати данину пам'яті героям, полеглим за волю України.

В далекому 1943 році, відповідаючи на нагальну вимогу старшинських кадрів в Українській Повстанській Армії, у волинських лісах було створено старшинську школу "Олені", яку очолював командир Поль. Із наближенням фронту вона змушена була перебазуватись в Карпати. У жовтні 1944 року для школи розбили табір неподалік від гори Яворина біля села Липа. Більшовики зі всіх сил намагалися знищити повстанців. Зробив цю чорну справу зрадник, який вказав місце постою крайового проводу. В урочищі "Глибокому" неподалік від гори знайшов свій останній спочинок весь штаб старшинської школи разом з охороною. Так полягли ті, хто долаючи труднощі, злидні і холод віддали своє молоде життя, щоб дати українській армії добре вишколених командирів.

За часів сумнозвісного більшовицького режиму про вшанування пам"яті героїв не можна було й думати. Але й на той час віднайшлись сміливці, які стали ініціаторами вшанування пам"яті полеглих. Ними була група вірних Української греко-католицької церкви, які збирались на підпільні богослужіння. Із настанням свободи ці дні пам'яті вшановуються масово. Сотні, а може й тисячі людей, які приходять сюди, поклоняються цьому святому місцю і зносять свої молитви за всіх, хто віддав своє життя за свободу України.

Приклад цих молодих юнаків повинен стати взірцем для нашого юного покоління. Вони не питали, що дала їм Україна. Вони залишили свої домівки, рідних і близьких. Вони хотіли віддати Батьківщині все, що мали і віддали найдорожче - своє життя, бо знали, що висіяне зерно принесе плід лише тоді, коли впаде на землю і проросте. Їхнє життя не було безглуздою смертю. Їхня смерть не випливала з відчаю. Це був подвиг в ім'я любові. Вони любили Бога і любили свій край. І саме в цій любові знаходили силу і наснагу до боротьби.

Щорічно пливуть сюди звідусіль живі потоки людей, щоб віддати полеглим велику шану, бо як каже Ісус Христос: "Немає більшої любові, як віддати своє життя за друзів своїх".

Тут, на Яворині, вшановуючи полеглих за святу волю українського народу, з верхів'їв наших Карпат, ми подумки схиляємо голови і перед всіма відомими і безіменними могилами наших героїв-борців як на теренах України, так і поза її межами. Ми горді з того, що маємо на кого рівнятись, маємо з кого брати приклад. Ми черпаємо з уроків їхньої жертовної боротьби силу і наснагу у відстоюванні нашої незалежності, в утвердженні Української Соборної Самостійної держави.

Вічна слава полеглим героям за волю України!

Слава Україні!

Героям слава!