Симпатична вигадка про Гуцульську Демократичну Республіку зі столицею в Косові народилася в середовищі тамтешніх батярів і "спекулянтів" у 70-их роках минулого століття. Ясна річ, не було жодних маніфестів, актів чи декларацій. Однак цей чи то жарт, чи то міф влучно і дотепно узагальнив неписаний кодекс містечкового співжиття, який позначався на вчинках, стосунках, приватних історіях косівчан, робив їх іншими, особливими, можливо, навіть вільнішими.

Кодекс дозволяв ігнорувати працю в колгоспах, потішатися над міліціонерами і грати на весіллях справжній хард-рок. Кодекс вимагав самоповаги. Тому наприкінці 70-их на Міській горі несподівано замайоріли жовто-блакитні фани, тоді про це повідомив "Голос Америки".

Кодекс заохочував до підприємливості і вчив шанувати гроші. Тому перші неофіційні мільйонери тут з'явилися ще тридцять років тому, заробивши статки переважно на торгівлі сувенірами. Тому ще у 70-80-ті косівські сувенірники фактично утримували власним коштом 20-місний літак рейсу "Косів - Івано-Франківськ".

Кодекс передбачав впертість і здоровий егоїзм, вміння домовлятися з владою, купувати її прихильність або ж протистояти їй. Тому влада в Косові досі традиційно слабка і невпливова, мер не керує містом, а райрада після виборів у 2006 найдовше в регіоні обирала собі керівника. Тому кілька місцевих підприємців протягом останніх двох років успішно лобіюють на рівні райради саботаж президентського указу про створення Національного парку "Гуцульщина", на території якого бізнесмени розмістили свої колиби, готелі і туркомплекси.

Нинішній Косів - ще одне свідчення того, що міфи руйнуються, залишаючи по собі випадкові уламки, фрагменти, речові докази втраченої сили і цілісності - як приводи для ностальгії. Столиця Гуцульської республіки стрімко втрачає своє гуцульське обличчя.

Після махінацій з приватизацією на початку 90-их від легендарного художнього об'єднання "Гуцульщина", яке давало можливість творчої реалізації і заробітку сотням косівчан і пропонувало понад 500 найменувань виробів декоративно-ужиткового мистецтва, залишились тільки пилорама і гончарний цех, а також 90 членів Спілки художників, що й сьогодні більше, ніж в інших районах області, разом взятих.

Заростає травою перший в Україні басейн просто неба, неподалік - напівзруйнована будівля славнозвісного Косівського сирзаводу, колись найбільшого в Україні. Відомий ресторан "Водограй", збудований в гуцульському стилі, нинішні власники оббивають вагонкою. До речі, перше на Прикарпатті безалкогольне весілля в недовгий період андроповської антиалкогольної кампанії відбулося саме тут. Виглядала ця народна боротьба із зеленим змієм так: у пляшках від "Перегінської" проносили горілку, а від "Роксолани" - воду (щоб не переплутати). Чоловіки по черзі ходили до гардеробу, "заправлялися" і верталися до столу закусити.

Все більше у Косові стерильних євробудівель, вкритих єврочерепицею і євроштукатуркою. На такому тлі мурований з каменю цілком круглий офіс місцевого бізнес-авторитета Гоші виглядає як визначна архітектурна пам'ятка.

Аеропорт під містом у Черганівці, з якого колись підіймалися завантажені сувенірами і ліжниками літаки, орендує відомий політик, бізнесмен і авіалюбитель Олександр Яворський. Зараз там тренуються спортивні пілоти, які неодноразово здобували для України нагороди на світових змаганнях. Але в коридорах райради обговорюють перспективи виділення цієї землі під житлову забудову. Офіційне звернення вже надійшло в управління комунального майна обласної ради.

На славнозвісному ринку сьогодні неможливо знайти оригінальні вироби: ліжники роблять з молдавської вовни, череси і кептарі - з турецької шкіри. Втім, значна частина населення і досі задіяна у тих чи інших мистецьких промислах. Одні виготовляють товар, інші його продають, перепродають або перекуповують. Кажуть, косівські дітлахи часто не бажають ходити до школи, бо їм, мовляв, все одно доведеться "іти в дорогу". Що у Косові означає працювати на базарі. Щоправда, у Косові та околицях ще залишились справжні майстри народних ремесел. Хтось влаштував приватний музей, хтось працює виключно на замовлення чи продає вироби любителям автентики і старожитностей на зразок Віктора Ющенка.

Сьогодні в Косові вчаться заробляти гроші на туризмі: на околицях міста потопають в садах розкішні турбази. Окрім звичайних туристів, їх регулярно винаймають китайські кінематографісти, закохані в довколишні пейзажі. У популярному "Домі літаючих кинджалів" майже всі ландшафти - косівські.

Деякі з турбаз, як-от популярну "Байку", пов'язують з нинішнім депутатом облради, головою комісії з питань туризму Іваном Підлетейчуком. Колись Іван Підлетейчук очолював косівську районну податкову інспекцію, кажуть, відзначався лояльністю до нині покійного Миколи Шкрібляка, чим і пояснюється стрімкий кар'єрний злет. Не в останню чергу завдяки зусиллям Івана Володимировича місто безповоротно змінило свій вигляд.

За Підлетейчука у Косові виросла не тільки нова податкова - такий собі євромонстр серед напіврозвалених хатин. По-справжньому прославився чиновник "Ластівчиним гніздом" на вершині Міської гори, яке було задумане як копія кримського оригіналу у Криму і будувалося без відповідного рішення міськради і всупереч протестам громадськості. За переказами, саме на горі знаходився замок першого поселенця і засновника міста боярина або дружинника Коса, ім'я якого перекладається із старослов'янської як "чорний дрозд". На горі неодноразово знаходили старовинні монети, розповідають також легенди про підземний хід, який веде аж до Коломиї. Але підприємливого податківця не зупинили ні орнітологічні невідповідності, ні легенди. Його не стримало навіть те, що в жовтні 1941 фашисти розстріляли на горі тисячі євреїв. Не варто, певно, і нагадувати, що ще з 1972 року Міська гора вважається пам'яткою природи.

... В кожному разі попри всі реальні і можливі втрати та зміни щось залишається - деталі, сліди, знаки. Соковиті косівські йони і ренети на ринках Галичини, сирні коники, останнє громадське валило на Рибниці для вибивання ліжників, золотоносна Пістинька, жменька кумедних міських історій - все, що неминуче перетворює мандрівку в просторі на подорож у часі.

ДО ТЕМИ

У червні 1936 року варшавський "Журнал курор-тно-туристичний" віддав багато сторінок для описів відпочинкових умов на Станиславівщині. Починалася публікація з Косова."

Найвідомішим місцем відпочинку і оздоровлення є Косів. Це місто повітове, розміщене у широкій долині серед частково лісистих гір на висоті 400 м н.р.м. Торговий центр Гуцульщини. Тут живуть гуцули мальовничих типів.

Клімат передгірський, опадів мало (біля 600 мм у рік), захищений від вітрів. У Косові помірна температура влітку, а зима винятково лагідна. Косів належить до місцевостей, які мають найбільше сонячних днів у році. За два кілометри від Косова знаходиться природолікувальний заклад доктора Тарнавського. Засоби: овочева і фруктова дієта, лікування голодуванням і салатами, гімнастика звичайна і дихальна на відкритому повітрі, сонячно-повітряні ванни, самомасаж, фізична праця, спання з відкритими вікнами, водолікування... Сезон триває від 1 травня до листопада. Тут лікуються хвороби нервові, особливо розумове перевантаження, хвороби обміну речовин. Крім того, на лекціях гігієнічних навчається, як треба жити, щоби бути здоровим.

Окрім дансингів, тенісу, фестивалів, кінотеатру, купання і засмагання на Рибниці, можна робити близькі і далекі мандрівки у навколишні гори і ліси. До Пістиня - 10 км, Шешорів, Яворова, Річки з йодовим джерелом - 17 км, на Сокільський хребет, до Писаного Каменя, до Криворівні - центру Гуцульщини, Жаб'я - 36 км, Буркуту - 60 км, до кліматичної станції у Гриняві, вздовж Чорного і Білого Черемошу, до Кутів і сусідньої Румунії (за перепустками, які видає повідове староство за 50 грошів).

Треба наголосити, що не тільки сам Косів вирізняється ідеальним кліматом і красою околиць, але вся Косівщина є ніби суцільним курортом. Тож біля Косова можна замешкати у сусідніх селах, у добрих просторих хатах. Такими є Город і Соколівка на півдні, Бабин і Яворів (600 м н.р.м.), а у західному керунку - чудовий Пістинь.

Тетяна Єрушевич

ГАЛИЦЬКИЙ КОРЕСПОНДЕНТ