 В івано-франківському арт-клубі "Химера" колекціонер Михайло Коцаба постійно демонструє для публіки свої колекційні набутки. Серед них не так давно була виставка під назвою "Документальна Галичина-II: газетофілія". В експозиції переважали галицькі видання 30-х років ХХ ст., але серед них були й справжні раритети, такі як російська газета "Северная почта" з 1813 року чи польськомовна "Gazeta Lwowska" з 1870-го та ін. "Документальна Галичина-II: газетофілія" була п'ятою тематичною виставкою М. Коцаби в "Химері" та 14-ю загалом. До цього він організував виставки боністики, нумізматики, букіністики, агіток часів війни та ін.
Галичина" запросила Михайла Коцабу до розмови про його незвичне захоплення - колекціонування старих газет. Складність такого виду колекціонування полягає в тому, що газети, як відомо, продукт одного дня, який після прочитання здебільшого викидають, - каже Михайло Коцаба. Для галичан, зрозуміло, найбільший інтерес становлять саме галицькі довоєнні газети, які збереглися хіба що в деяких державних архівах. Яке враження справили на вас ці видання? Довоєнна Галичина була досить насичена українськими періодичними виданнями, найбільше яких виходило, звичайно, у Львові, а також Коломиї, Станіславі, Тернополі. Майже кожне повітове містечко Галичини мало й дві-три місцеві газети. Із старих галицьких газет можна почерпнути набагато правдивішу й повнішу інформацію, ніж із совітських газет того часу. І це попри те, що польський окупаційний режим жорстко тримав українську пресу в Галичині під цензурним контролем. Якщо порівняти тодішню і сучасну пресу, то впадає у вічі насамперед зміна морально-етичних норм: тоді люди були більш релігійні, більше займалися моральним вихованням молоді і т. ін. Але в той же час спостерігаються й паралелі: тоді, як і тепер, актуальними проблемами в Галичині були безробіття на селі, утиски з боку влади, трудова еміграція за кордон... Що можете сказати про матеріальну цінність своєї колекції? Про це можна говорити хіба що стосовно окремих екземплярів. Цінність газет залежить передусім від того, що саме на їхніх сторінках написано, значення тієї чи іншої події для історії. Крім цього, колекціонерів цікавить й тираж газети, наявність річної підшивки, належність до певного регіону чи окремого населеного пункту. Скажімо, в моїй експозиції було представлено газети з повідомленнями з фронтів війни з Наполеоном (1813 року видання), з некрологом М. Грушевському, про участь в світових подіях визначних українців чи прихід до влади в Німеччині Гітлера. Певна річ, це посилює колекціонерську цікавість до такого екземпляра. А що вас підштовхнуло до публічного показу своїх колекцій? З одного боку, бажання популяризувати колекціонування як вид цікавого хобі, а з другого, через нього - історію Галичини та України загалом. Ви, мабуть, звернули увагу на цифру у назві виставки. Це означає, що буде й "Документальна Галичина-III", й -IV і т. д. У такій серії виставок старожитностей та предметів колекціонування я хочу показати історію нашого краю, вагомі події нашого минулого, довести те, що історична спадщина нашого народу дуже багатогранна й багата. Чому вибираєте саме культурологічну проблематику? Останніми роками українці почали дедалі більше втрачати національну самобутність. Ці виставки є бажанням хоча б таким форматом показати те, що у нас вже було, і куди треба йти нині, дати людині широке поле для роздумів про національне життя. Постійним пристанищем ваших колекційних виставок став арт-клуб "Химера". Чим він вас притягує? Рідко побачиш успішних таких молодих людей, як власники арт-клубу, які досягли чогось у цьому житті, які дивляться прогресивно, по-новому на життя і при тому, будучи переконаними українцями, ще й намагаються зробити внесок в українську справу. "Химера" - це чи не єдиний нині приватний заклад у місті, де культурницькі акції можуть відбуватися постійно. Я навіть був здивований тим, що в Івано-Франківську таке можливо. Петро Парипа ГАЛИЧИНА |
