Після публікації у "Галичині" статті "Російський "разгуляй" на українському телебаченні" минуло вже більше двох місяців, але вона і надалі залишається темою розмов у колі моїх знайомих, друзів, у громадському транспорті тощо. Не перестаєш дивуватися, наскільки об'ємно і точно молода журналістка окреслила проблему, яка є ключовою для життєздатності будь-якої держави - діяльності національного інформаційного простору. В Україні - особливо. Національний інформаційний простір - це, по суті, питання безпеки держави. Що можна думати, дивлячись передачі так званих українських телеканалів, читаючи російськомовні "українські" газети? Лише те, що ми перебуваємо в абсолютній інформаційній окупації. Як дуже справедливо пише Марина Назарчук, сьогодні ведеться тотальний наступ на українство, на українську справу.

Напрями головного удару: національний інформаційний простір, національне телебачення, національна преса, національний шоу-бізнес, національний кінематограф, національна культура, національна освіта, а в кінцевому підсумку - національна держава, національна ідея. Загроза настільки очевидна, що дивом дивуєшся, чому це навіть українські партії національного спрямування мовчать або ж голос їх губиться в російськомовному хорі.

А "братія", тобто маси по-шевченківськи, "мовчить собі.., може, так і треба". Лише одна газета "Галичина" намагається докричатися, достукатися до нас. Щоправда, її спроби реанімувати національну ідею, національну свідомість, національний дух схожі на біблійний крик волаючого в пустелі чи так званий плач Ярославни. Бо сьогодні, перефразовуючи Шевченка, "в своїй хаті" українській панує "чужа правда". Української правди не хочуть чути ні нагорі, ні внизу.

Здавалося б, що цю статтю в обласній газеті, в якій усе написане - чиста правда, гірка правда, мали б обов'язково прочитати керівники області, партійні, громадські діячі. І не лише прочитати, а й відповідно зреагувати на неї. Однак до цього часу якоїсь реакції не було чути. А таке мовчання тільки підсилює зловорожі дії україноненависників. Така стаття мала б стати предметом обговорення в депутатському корпусі з широкою участю громадськості, політичних партій, громадсько-політичних організацій національно-демократичного спрямування. Аби багатотисячний голос української прогресивної громадськості у відповідній ухвалі донести до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів з вимогою припинити наступ на українську державність, на українську мову, українську культуру. Бо крім русифікації на екранах телевізорів багатьох телеканалів в Україні демонструється всякий теленепотріб, причому надзвичайно шкідливий, в якому пропагуються розпуста, плюгавство, жорстокість, убивства та всяка інша гидота, що згубно впливає на підлітків, молодь. І зовсім немає фільмів, які б виховували молодь у дусі патріотизму, добропорядності, чесності, високої людської моралі. А прикладів таких якостей серед українського народу можна черпати безліч впродовж століть починаючи від княжих часів і до лицарства запорізько-козацької доби, визвольних змагань січових стрільців, воїнів ОУН-УПА. Лише треба владі сприяти належно режисерам-українцям творити такі фільми і вжити відповідних заходів для недопущення для показу всякого іноземного шкідливого теленепотребу на всіх без винятку телеканалах.

Але чомусь наші можновладці і політики на це не звертають належної уваги. Вони воліють місяцями чубитись за високі владні портфелі, аби мати можливість бути якомога ближче до державного корита з метою надмірного власного збагачення, виставляючи себе на посміховисько всьому світові. При цьому ще й видають себе за великих патріотів. Але жоден з них, маючи мільйонні статки, не бере під свою опіку хоч кільканадцять дітей-сиріт чи багатодітних малозабезпечених сімей. Про таке щось не чути. То про який їхній патріотизм можна говорити?! І як багатьом з них можна безсоромно дивитись в очі людям, які виявили їм високу довіру бути народними депутатами, обіймати високі державні пости. До речі, про отаких "націонал-патріотів", про їхні діяння зокрема, говорив недавно на велелюдній зустрічі з коломиянами голова ВО "Свобода" колишній народний депутат Олег Тягнибок. Правду говорив пан Олег, правду! Слухаючи його, подумалось: "Дай нам, Боже, отаких Тягнибоків якомога більше, аби Україна стала справжньою українською".

Отож варто б нашим багатьом можновладцям одуматись, як кажуть у нас на Гуцульщині "прийти до голови по розум", аби вже не втратити до решти довіру людей. Їм, до речі, слід не забувати Шевченкову засторогу, в якій, зокрема, мовиться: "Схаменіться, будьте люде, бо лихо вам буде!

А тобі, шановна студентко Марино, за твій патріотизм, мужність, активну громадянську позицію і непримиренність до всього, що чиниться на шкоду державній незалежності України, української нації, нехай Господь Бог дарує щодня все щонайліпше, щонайкраще для людини. Щасти тобі в усьому!

Василь Пожоджук

Заслужений журналіст України

ГАЛИЧИНА