 Ірина Фаріон - кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і прикладної лінгвістики Львівської політехніки - наш давній автор. Читачі пам'ятають її глибокоаргументоване інтерв'ю "Слова, як свідки правди" про правомірність вживання в українській мові слів "москаль" і "жид", її пристрасні промови на передвиборних мітингах. На жаль, ситуація в Україні після Майдану і виборів не змінилася, триває наступ на українство. Саме про це і наша розмова з панею Іриною.
А щоб змінити ситуацію, потрібно перейти в наступ. Ну в якій ще державі є таке, як у нас. Росіяни безцеремонно захоплюють українські маяки та інші об'єкти в Севастополі, виставляють там свою військову охорону, а спротив цьому загарбанню чинить тільки горстка сміливців зі Студентського братства. Паломники-хасиди, які приїхали туристами в Україну, без будь-якого дозволу влади встановлюють межі, за якими не може здійснюватись забудова в Умані. А ми знову "вивчаємо" цю проблему, - почала розмову пані ірина. - Наш наступ має відбутися хоч би тому, що ми мали княжу державу, козацьку державу, ЗУНР, бандерівсько-упівську державу...
На яких принципах має відбутися отой бажаний перелом?
На принципах духовних пріоритетів, які працюють на вільну людину. А вільна людина та, яка, власне, усвідомлює, що держава належить їй, а не групі осіб, які постійно вступають у конфлікт з цим народом.
Йдеться й про повернення українцям історичної пам'яті?
Безперечно, хоча б тому, що людину, котра її не має, як хвору на амнезію, лікують. Нам нині потрібно лікувати всю націю. А повертається пам'ять через правду. Пам'ятаєте Шевченкове: "Молітесь Богу не одному, молітесь правді на землі..." Правда наша страшна, але сильнодійні ліки теж гіркі.
Здається, крига скресла. Президент, Всесвітній форум українців, громадські, політичні організації на круглих столах визнають голодомор геноцидом українців. Потрібно, щоб так учинила й Верховна Рада.
Якщо ми не усвідомимо того, що комуно-більшовицький режим замордував 20 мільйонів українців, то ми не усвідомимо себе самих. Адже було знищено стільки людей, скільки сьогодні проживає в таких двох державах, як Чехія і Греція! Та констатувати цей історичний факт замало, потрібно й покарати злочинців, котрі це вчинили. Бо живемо в державі, в якій за великі злочини фактично не карають, Конституцію не виконують, законів не дотримуються... Навпаки, таких "порушників" висувають на найвищі щабелі влади, а економічні кризи йдуть чередою.
Можна стверджувати, що все це похідні від кризи духовної.
Так, хоч вона почалася не вчора і не позавчора, її спричинив комуністичний режим. Тому насамперед потрібно давно заборонити в державі комуністичну ідеологію.
Може, тоді нарешті визнають тих, хто саме боровся з цим режимом, - ОУН-УПА.
Такою мала б бути логіка речей у нормальній державі, хоч вона нині дуже в рахітичному й паралітичному стані. Я не знаю, що заважає цій владі окрім заяв "про перспективи" взяти й сотворити указ про визнання борців за волю на державному рівні? Потрібно бути не рабом, а справді почуватися українцем.
Важливою у духовній ієрархії є мова. Вона стала предметом безсовісних спекуляцій політиків.
Державність української мови - аксіома. Як на мене, потрібно вживати законні протидії тим, хто посягає на десяту статтю Конституції. Не треба організовувати "круглі", "квадратні" та ще інші столи. Потрібно взяти Конституцію, до Адміністративного і Кримінального кодексів ввести пункт про відповідальність за порушення Основного Закону. І все. Але наша держава не живе за системою духовних пріоритетів, тож потрібно ввести до законів таке поняття, як лінгвоцид. Бо йде нищення нашого менталітету, нашої душі, мислення, духу. Коли душа покидає людину, її несуть на цвинтар, коли мова покидає націю, то це вже не нація, а "насєлєніє". Адже якщо ми не випишемо поняття лінгвоциду, то не зможемо виробити таку систему механізмів захисту і підтримки, аби мова, яка зазнала 176 указів і царських, і більшовицьких, стала нашим кордоном в охороні духовності. А духовна незалежність гарантує незалежність політичну, економічну.
Але певна частина політичної еліти якраз не визнає нинішнього статусу мов і спекулює на потребі задовольнити потреби російськомовних громадян.
Російськомовне українство - унікальний феномен, який є наслідком панування царського і більшовицького режимів, наслідком мордації українців і заселення України вихідцями з Поволжя, Білорусі і хтозна звідки. Чотири мільйони громадян назвали себе українцями, однак рідною мовою вважають російську... Але потрібно всіх урівняти в правах. Що це означає? У Донецьку на 56 відсотків українців є тільки одна газета українською мовою, на 58 відсотків українців у Луганську - така сама ситуація і жодної радіостанції, яка б вела мовлення українською. На 90 відсотків книжковий ринок заполонений російськими виданнями. Були часи, коли люди змушені були говорити мовою окупанта, але тепер живемо в незалежній державі і потрібно наполегливо змінювати ситуацію, а не провокувати її. Бо російськомовні - це наші брати і сестри, це наша духовна спільнота. І утвердження такої спільноти є альфа й омега діяльності влади - від дитячого садка до вищої школи, до утвердження державної мови у сфері бізнесу, підприємництва, виробництва, у війську. Негайно потрібно скасувати указ президента Кучми, який у 1998 році, йдучи на повторні президентські вибори, дозволив складати іспити до ВНЗ російською.
Вам не видається, що попри розмови, протести просвітян мовної політики в державі немає?
Не видається, а так воно і є. Скажімо, чому у ВНЗ немає хоча б 70-годинного курсу культури української мови?..
А що вже казати про інформаційний простір...
Це взагалі питання державної безпеки. У третьому тисячолітті, щоб завоювати державу, не потрібно вводити танки. Це можна було робити у 1939-му. Для того, аби колонізувати націю і перетворити її на населення, стурбоване пенсіями і харчами, нині досить окупувати інформаційний простір, як це в Україні і сталося в середині 90-х. Власне, тоді, коли Російська Федерація ухвалила ряд заходів на підтримку російської мови і культури. І тоді й почалася культурна, духовна експансія Росії...
І ми знову, вже на 16-му році незалежності, як співається в пісні, повинні "за синєє небо, за жовте колосся боротися"... З чого починати?
Та хоча б із повернення в паспорт графи про національність, бо що не написано, не є стверджено. Саме тому при Кучмі йшов такий спротив цій графі під прикриттям творення політичної нації. Але таким чином можна створити лише політичний конгломерат, а не політичну націю. Отож до праці і боротьби! Нам спокій лише сниться, українські політики не дають народові відпочити від себе.
Богдан Вівчар
ГАЛИЧИНА |
