 Недавно в Івано-Франківську перебувала відомий львівський мовознавець з національного університету "Львівська політехніка" Ірина Фаріон, яку, до речі, ВО "Свобода" включило до свого виборчого списку. Наш кореспондент скористався можливістю поспілкуватися з нею про мовні проблеми українців в Україні.
- Пані Ірино, чи бачите бодай якісь позитивні зміни в державній мовній політиці після приходу нової влади?
- Які можуть бути зміни у мовній політиці, коли політики як такої навіть не сформульовано? Коли наша держава не має органу, який відповідав би за реалізацію мовного законодавства? А у Верховній Раді лежать 12 законопроєктів про надання російській мові статусу державної? Коли не підтримано запит народного депутата Тягнибока про те, аби було створено комітет захисту української мови?
Тобто мовна ситуація в країні така сама, як і в нашій політиці. Основна концепція діяльности теперішньої влади щодо мови: кожен говорить так, як хоче. Це означає, що ми живемо поза конституційним полем, що на нашу мову наступають у найбрутальніший спосіб.
- Ситуація, словом, приблизно така ж, що й із проєктом правопису Німчука...
- Цілком логічно. Знаєте, коли ми обговорювали проблеми правопису, то тлумачили їх також і в політичній площині. Я гаслом до своєї книжки (Ірина Фаріон. Правопис - корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір. Львів, "Свічадо", 2004. - Прим. ред.) обрала одну тезу: треба змінювати правопис чи треба змінювати владу? Отже, автоматично треба змінювати і владу, і правопис. Ми знаємо, що Леонід Кучма заблокував ухвалення цього проєкту правопису наприкінці 2003 року. Нині - 2006 рік. Я запитувала віце-прем'єра з гуманітарних питань Кириленка, якого дуже шаную, як він ставиться до цієї проблеми. Кириленко сказав: "На жаль, я змушений вас розчарувати, знаю, що ви мене критикуватимете. Ставлюся негативно і відповідаю чому - з практичних міркувань". У мене жодних запитань до нього більше не було. Але я вважаю його людиною системи, в межах якої він просто не здатен бути бронетранспортером, аби щось вирішити.
Але це зовсім не означає, що не маємо вирішувати ми. Ми, на низах, давним-давно працюємо не за нормами сталінського, а соборного академічного правопису 1929 року. Тобто якщо влада не може цього зробити, то це має зробити народ.
- До речі, я аналогічну ситуацію мав із екс-віце-прем'єром Томенком в Івано-Франківську, коли теж запитував про його заперечення щодо правописних змін...
- Про атава піанєра і камсамольца даже ґаваріть нє... Кириленко - це зовсім инший рівень...
- Продовжуючи тему правопису, так і хочеться сказати, що це була лише досить несмілива спроба бодай щось зрушити з місця, бодай почати очищення української мови від накинутих їй асиміляторських елементів. У своїй книжці ви про це так сказали: "...Теперішній правопис - це московський сарафан на українському тілі".
- У нас постійно несміливі спроби щось зрушити. У нас уся несміливість полягає у несміливому політикумі, в тому, що ми від виборів до виборів отримуємо постколоніяльну владу, а постколоніяльна влада мислить радянськими категоріями. А радянські категорії - це тоді, коли ти комусь підлеглий. Отже, підлеглі не здатні оприявнити правду, підлеглі не можуть будувати...
- Але правопис - це тільки частина величезної мовної проблеми. А ще є лексичний фонд мови, словники, зрусифіковані навіть невідомо наскільки, а ще ...
- Зрозуміло. Ми знаємо, що було репресовано понад 14 тисяч українських слів. Репресували не тільки людей, а й слова. Чому? Та тому, що слова свідчили про унікальність українців. Бо за словами насправді є наше життя.
Отже, їм мало було втрутитися в граматичну систему мови, їм треба було знищити те, що правильно називає світ. Тому одне із визначальних завдань мовознавства - повернути лексичний фонд української мови. Але поступ філологів без поступу в сфері мовної політики не може давати результатів. Це будуть лише якісь краплі в нафтовій плямі подальшого омосковлення України.
- А що робити в ситуації, коли згори - жодної реакції на мовні проблеми?
- Робити! Ось вам і відповідь на таке запитання. Є дуже багато матеріялів, які свідчать про те, що ми повертаємо мові цю лексику. Нещодавно вийшла прекрасна праця Лариси Масенко про український лінґвоцид ХХ століття. У ній зібрано словник репресованих слів. Він і є початок того страшного феноменального словника, який, напевно, не матиме жодна мова, і цей словник, очевидно, називатиметься "Словник репресованої лексики". Так як ми маємо книги про репресованих і понищених українців.
- Хочу поінформувати вас, що "Газета. if.ua" за прикладом журналів "Критика", "Ї" та деяких инших видань запровадила у себе досвід використання елементів автентичного українського правопису. І цим ми вийшли за офіційні мовні межі...
- Знаєте, найбільше за мовні межі і мовні норми вийшов свого часу сталінський правопис. І найбільше порушення мовної норми - це життя в сталінському правописі до 2006 року. Ці хибні сталінські норми є власне для того, щоб їх активно розхитувати, не приймати того, що колись було накинуто Радянською Україною. Тому не наша норма є хибною, а та, яку через репресії ми прийняли 1933 року.
- Не можна не згадати тут про галицьких мовознавців, які займають досить невиразні позиції в порушеному нами питанні. Чи це якась розпорошеність є причиною того, а чи, може, якась боязнь... Як би ви це прокоментували?
- Не суди і сам не будеш суджений. Я утримуюсь від коментарів про галицьких мовознавців. Я собі сама мовознавець і роблю те, що вважаю за потрібне. Я написала працю, яка називається "Правопис - корсет мови?". Це монографія, 120 сторінок. І я цю працю присвятила світлій пам'яті мовознавців, яких розстріляли через те, що вони творили український правопис. Що роблять инші галицькі мовознавці? Кожен має свій засяг роботи і кожен реалізує себе так, як вміє, так, як хоче, йде тою дорогою, яку обирає.
Розмовляв Петро ПАРИПА |
