З чого все почалося насправді, сьогодні достеменно вже не скаже ніхто. В кінці жовтня у французькому містечку Кліші-су-Буа, троє підлітків арабського походження, які намагалися поцупити будматеріали на будові, нібито втікали від поліції і сховалися в трансформаторній будці. Двоє загинули, один отримав важкі опіки. Про випадок стало відомо миттєво, і наслідки виявилися настільки ж катастрофічними, наскільки й симптоматичними не лише для Франції, а й для всієї Європи.

Погроми, сотні і тисячі палаючих вночі авто, розбиті вітрини, повалені стовпи, напади на поліцію, рейди молодіжних переважно мусульманських банд, озброєних пляшками із запалювальною сумішшю, перші постріли з вогнепальної зброї, розбиті камери журналістів, перші затримання і арешти, розгублені коментарі політиків, які апелюють до толерантності, політкоректності, європейських цінностей і культури діалогу... Шокована Франція, колиска європейської просвітницької цивілізації, витончена і манірна, законодавець високого смаку і моди, антиглобалістична, антиамериканська, аристократична, не впізнавала себе, відмовлялася визнати, що це відбувається саме з нею.

На другий тиждень листопада заворушення охопили всю країну, стало очевидним, що сама собою криза не згасне. В коментарях офіційних осіб з'явилися нотки відчаю.

7 листопада в 18 містах Франції вводиться комендантська година. 9 листопада міністр внутрішніх справ приймає рішення про екстрадицію бунтівників-нелегалів. Налякані і втомлені "маленькі французи" гаряче вітають введення надзвичайного стану. До кінця місяця хвиля агресії у Франції поступово спадає, натомість перекидаючись на інші європейські країни, правда, не сягаючи там такого розмаху.

17 листапада ЗМІ запевняють, що все закінчилося: "кількість спалених авто прийшла до норми - 98 машин". Підрахували, що за час цієї "інтифади" було спалено 28 тис. авто, загальна кількість затриманих - 2921. Насправді поодинокі випадки агресії трапляються досі, Франція потрохи приходить до тями і намагається проаналізувати причини кризи.

Офіційне пояснення - стихійний вибух гніву, який охопив соціальні низи, переважно вихідців з бідних кварталів передмість. Представники влади і політики-ліберали воліють не помічати етнічного характеру конфлікту, зумовленості його особливо поблажливим ставленням держави до емігрантів з Африки і Латинської Америки. Заговорили навіть про занепад європейської цивілізації в цілому. Лунають і інші версії - з боку правих, зокрема, Національного фронту, очолюваного Ле Пеном, який відомий жорсткою позицією щодо іммігрантів.

В кожному разі Франція робить висновки. Але французькі події мали б спонукати до роздумів і українців, які в недалекому майбутньому можуть опинитися віч-на-віч з подібними проблемами у власній країні.

Якою є ситуація з мігрантами в державі, які ризики приховує і можливі шляхи їх попередження - в коментарі голови обласної організації ВО "Свобода", помічника народного депутата Олега Тягнибока Ярослава Свелеби.

КОМЕНТАР

Ярослав СВЕЛЕБА, голова обласної організації ВО "Свобода", помічник народного депутата України Олега Тягнибока.

Україна сьогодні - передовсім транзитна територія для мігрантів. Головною причиною вибору нелегальними мігрантами шляху до Західної Європи через Україну є відсутність повноцінної системи контролю, а також цьому сприяє перспектива легко отримати статус біженця в Україні, порівняно невисокі ціни на товари, можливість підробітку у неформальному секторі економіки.

І вже сьогодні спостерігається низка загрозливих явищ, які в найближчому майбутньому можуть стати справжніми проблемами. Зосередження етнічних мігрантів у торгово-посередницькій діяльності призводить до монополізації ринкової і вуличної торгівлі, що обмежує доступ на ринки дрібних місцевих виробників продуктів, нелегальні мігранти схильні залучатися до криміналізованої сфери. Ці явища можна спостерігати на Сході України.

Не пов'язуючи своє майбутнє з Україною, транзитні нелегальні мігранти не відчувають стосовно України ніяких зобов'язань.

Не сприяє попередженню негативних явищ і м'яка візова політика України, відсутність контролю за діяльністю фізичних та юридичних осіб, які запрошуються до України іноземців, слабка протидія широкій підсобницькій базі нелегальної міграції в Україні. Немає дієвих механізмів обмеження тривалого нелегального проживання, а також виселення та депортації іноземців з України.

Очевидно, в таких умовах-нелегальна міграція , належним чином не може навіть відображатись офіційною статистикою. А при, ліберальності міграційних законів явище набуває значних масштабів. Україна стала відкритішою і беззахиснішою, ніж навіть сусідні країни СНД (Росія, Білорусь).

Угода від 1998 року про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з незаконною міграцією практично не діє, при тому об'єктивної статистики, щодо потоку мігрантів не має жодна з країн СНД.

Наприклад, відомство Державного комітету у справах міграції та національностей більше цікавиться розміщенням та наданням статусу біженця мігрантам. Також дуже занижена статистика мігрантів в Україні ґрунтується на висновку, що Україна не є накопичувачем нелегальних мігрантів - нелегальні мігранти затримуються тут лише певний час, , а потім прямують на Захід хоча це не відповідає дійсності.

Можна вже сьогодні прогнозувати, що міграційна загроза національній безпеці - не міф, і може призвести до демографічного та соціального хаосу в країні.

Українська концепція протидії цій загрозі повинна розроблятися на принципах, що суперечать неоліберальним концепціям, доведеним до абсурду, капи нездатність держави регулювати міграційні процеси стає катастрофічною.

Виходом є прийняття жорсткого антиіміграційного законодавства, розроблення програм щодо нелегальних мігрантів з урахуванням національних пріоритетів України, а також низки допоміжних заходів для знешкодження злочинних етнічно маркованих угруповань.

Андрій СОВА