"Я не будую просто піар-кампанії, а роблю все для того, аби люди національно усвідомили себе українцями, відчули і пройнялися майже класичною фразою: "ми з тобою однієї крови". Ми - українці - повинні себе національно усвідомити, і тоді навчимося виживати в джунглях і української, і світової політики… На рівні області намагаємося співпрацювати з усіма національно-патріотичними організаціями, з головою ІФОО УНП Віктором Анушкевичусом плануємо підписати угоду про співпрацю на виборах".

(З інтерв'ю голови ІФОО ВО "Свобода" Ярослава Свелеби в "Газеті.if.ua" 29 вересня 2005 року)

У рік 7 513 (2005). Заповідалася на Русі весна вельми люта, якої за нашої пам'яті ще не бувало ніколи. Ладили у волості галицькій бояри, купці та служебні люди списи (партійні), щоби в похід (на вибори) іти. І кожен полк (передвиборчий) паче всіх інших (піарити) себе намагався. Хто ж сам не міг ділами рядити, то шукав, з ким би в зносини увійти і спільно у (виборчий) похід вирушати.

Ходив тоді землею Галицькою отрок (боярський) Ярослав зі Свелебів. І мав він помисел гожий: сарматів, половців, печенігів та інших клобуків чорних з ради боярської в стольному Києві повитурювати, а (щирих) русичів біля престолу княжого посадити. Та щоб сповнити задум свій (благочестивий), мусив сей муж навчити дружину свою та дюжину фанатичних прихильників, а разом з ними і весь нарід руський у джунглях (політичних) виживати. Для сього ж треба було, аби всі на Русі русичами щирими стали або хоч (на словах) так назвалися, та ще - на крови побраталися. І дивувалися з того непросто побудованого (піару) молодецького усі джунглі (політичні), на торбах грошей сидячи та свої закони рядячи.

Не бачив же отрок Ярослав соратників своїх ні серед дружини великого князя Віктора (Андрійовича), ані серед полків княгині-ізгойниці Улії (Володимирівни). Тож закликав він було на поміч (полки) Євгена гірницького, сказавши: "Негоже тобі буде знехтувати нами".

Та відколи Євген (Олексович) у граді стольному осів, віднялась йому правиця його (ідейна): лиш за реформи та порядок він дбав. Та й відрік він Ярославу Свелебівському: "Не можу я йти од Дніпра галичанам на поміч, бо галицька земля і ви всі далеко (мені) єсте".

Тоді кинув (клич) до бояр галицьких отрок Ярослав: "Ми єсмо в Бозі усі християни, одні брати між собою, одної, так би мовити, крови! Ударимо правицею своєю безбожних ізмаїльтян, окаянних агарян, юдеїв (об'єднаних), нечестивих виплодків із норовом сатанинським та всю ту москальсько-жидовську мафію!"

І тихо стало по тих словах Ярославових, аж чути було, як соловії піють (на Яворині). І серед тиші тієї подав голос боярин Віктор з роду князів ятвязьких Анушів. Погодився він Ярославові хреста цілувати і грамоту спільну укласти, і списи (разом) зладнати. І возрадувалася дружина Ярославова, і (фанатичних) прихильників його стало удвоє, бо ж прийшли під знамена Ярославові і ятвяги, й берендичі, і половці з бандерлогами. Бо (всі) були - однієї крови.

І знов дивувалися джунглі.

НОРВАКС